Шукали десант, рятували іноземних студентів і громили росіян: як одесити пережили початок повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року кривавим меридіаном назавжди розділило історію України на «до» і «після». Найбільша війна з часів Другої світової волею долі та кремлівського диктатора прийшла саме на нашу землю і стала колосальним випробуванням для людей.
«Думська» зібрала різні історії одеситів про те, як вони пережили перші дні повномасштабного вторгнення.
ПРИКРИВАВ МИКОЛАЇВ
Що таке свист снарядів і вибухи випускник військового училища Олег Кошолапенко дізнався ще у 2015-2016 роках, коли брав участь в АТО. Те, що повномасштабна війна буде, розумів, і приблизно за тиждень до вторгнення у складі ініціативної групи проводив заняття для охочих із тактичної підготовки та поводження зі зброєю. Однак конкретно 24 лютого початку бойових дій не очікував.
«Вранці прокинувся, почув перший вибух і сказав дружині: це війна. Зв’язався із сином, який був у Києві і, дочекавшись, коли він повернеться додому, вирушив до військкомату в Овідіополі», — згадує Олег Кошолапенко.
Уже наступного дня він був у розташуванні 28-ї бригади, а 28 лютого приєднався до батареї РСЗВ як артилерист. На початку березня одесит вступив у свій перший бій.
«Ми тоді прикривали Миколаїв. Висунулися чотирма машинами, але одна поламалася, поїхали трьома. Над нами висів дрон «Лелека», він засік реактивну батарею противника з восьми машин. Ну ми їх повними пакетами, це 120 снарядів, і накрили. Чотири «Гради» ми знищили, чотири зуміли сховатися, — розповідає військовослужбовець. — У жовтні 2022 року на херсонському напрямку накрили вже нас. Я шукав укриття для своїх бійців, коли знайшов і підняв руку, щоб крикнути їм, куди бігти, за чотири метри від мене розірвався гаубичний снаряд. Важке поранення, ось уже 17-й місяць проходжу лікування, насилу на ногах стою. Сподіваюся, ще принесу користь».
«СПІВБЕСІДА ПЕРЕНОСИТЬСЯ НА НЕВИЗНАЧЕНИЙ ТЕРМІН»
Депутатка Одеської райради від «Європейської Солідарності» Ярослава Вітко-Присяжнюк 25 лютого мала в Києві брати участь у фінальному етапі конкурсу на посаду представника мовного омбудсмена на півдні України. Однак він не відбувся.
За словами Ярослави, її чоловік в АТО з 2014 року, тож для їхньої родини війна триває вже десять років. Що ж до 24 лютого, то ранок дівчини розпочався з дзвінка побратима, з яким чоловік щось обговорював, вживаючи слово «почалося».
«Я крізь сон заглянула в телефон і зрозуміла, що саме почалося. Швидко встала, одяглася і стою посеред квартири. Він питає, ти куди зібралася? А я кажу, не знаю. Потім пішла інформація, що у Фонтанці висадився російський десант, і ми з чоловіком поїхали туди, — каже Ярослава Вітко-Присяжнюк. — Дісталися до пляжу, там узагалі нікого не було. Я зняла коротке відео про те, що повідомлення про десант — це побрехенька і оприлюднила. А близько дев’ятої ранку ми вже були на Канатній, 35, де збиралися всі патріотично налаштовані люди».
Одеситка згадує, що там щосили кипіла робота: робили коктейлі Молотова, споряджали патронами магазини для автоматів.
«Було чітке розуміння, що доведеться фізично стати на захист рідного міста. А в обід мені зателефонували з Києва і повідомили, що співбесіда переноситься на невизначений термін», — згадує Ярослава.
«ПУТІН ІЗ БАЙДЕНОМ ДОМОВЛЯТЬСЯ»
Зовсім в інших настроях перебував тоді голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький. Для нього вторгнення не стало шоком і кипучої діяльності з підготовки регіону до відбиття агресії розводити він не став.
Ба більше, ветеран Сєвєродонецького з’їзду сепаратистів перебував у доброму гуморі та відверто спілкувався з найрізноманітнішими людьми абсолютно без побоювання. Він запевняв, що до шостої вечора ситуація вирішиться і в Києві так чи інакше з’явиться новий проросійський уряд, при якому він мав намір продовжити свою роботу.
Ми поспілкувалися з двома народними депутатами від «Слуги народу» і вони розповідають практично одну й ту саму історію.
«Губернатор цілком серйозно говорив, що потрібно дочекатися 18:00, і все вирішиться. На моє запитання, чому саме до цього часу, він відповів, що в США починається робочий день, і Путін із Байденом домовляться. Або Україну здадуть, тобто дозволять росіянам окупувати, або в Києві прийде до влади новий уряд, підконтрольний рф, і її війська залишать межі країни, — передає цю розмову один із нардепів. — У будь-якому разі він збирався спокійно працювати далі, чи то окупаційна адміністрація, чи промосковська влада. У мене навіть складалося враження, що він цього щиро хотів. Тому й не робив довгий час жодних антиросійських заяв».
«НЕ ЗМІГ ЗАКІНЧИТИ ЛЕКЦІЮ»
Ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету Андрій Красножон у повномасштабне вторгнення не вірив. Він допускав активізацію бойових дій на Донбасі, але не більше того. Проте якась підсвідома сила змушувала робити дивні вчинки.
«Десь за тиждень до вторгнення я став наприкінці дня обов’язково заправляти бензобак авто до повного, незалежно від того, скільки проїздив. 24 лютого мене розбудив смскою один із деканів із проханням організувати евакуацію іноземних студентів. О 6-й ранку я зателефонував у відділ кадрів, ми зібрали ректорат, потрібно було вирішувати, що робити з університетом, — згадує Андрій Красножон. — Потім я ще читав лекцію онлайн із краєзнавства, але закінчити її не зміг. Це було абсолютно безглуздо: навколо вибухи, виття машин швидкої допомоги, а я віщаю».
За його словами, відправити китайських студентів додому вдалося тільки 27 лютого, з якихось причин посольство не давало їм добро на евакуацію.
«Потім нізвідки в одному з наших гуртожитків почали накопичуватися студенти-туркмени, причому не наші. Виявилося, що по сарафанному радіо пішла інформація, що саме в нашому виші стихійно організувалася загальна евакуація. З деякими з цих студентів ми досі підтримуємо стосунки», — каже ректор.
Оскільки наближалися вихідні і незрозуміло було, що нас чекає далі, Андрій Красножон зажадав від бухгалтерії негайно запустити механізм отримання зарплат і стипендій.
«І, незважаючи на відчуття глобального колапсу, мало не наступного дня прийшли гроші. Думки виїхати не було, занадто велика відповідальність перед людьми», — заявив ректор педуніверситету.
